Риторичні фігури. Градація. Порівняння. Риторичне запитання. Звернення

      У наведених прикладах знайдіть виражальні засоби риторики (риторичні фігури чи види троп), проаналізуйте їх. Які з риторичних фігур та тропів є відомими для вас, а про які ви дізналися вперше? (В учнів на парті – тільки тексти поезій, які пропонує вчитель).

I.                  Риторичні (стилістичні) фігури:   

1.      Анафора (або єдинопочаток):                      

       а) Встань, 

           Встань, орачу! Вже прогули вітри,                           

           Проскрипів мороз, вже пройшла зима..!   

           Встань, орачу, встань!

           Сій в щасливий час золоте зерно..!

                                 (І.Франко. “Гріє сонечко” із циклу “Веснянки”) 

       б) Сім літер, що палають в слові “Україна”,

           Сім літер, що вогнем лягли на Монпарнас,

           І сім зрадливих куль на вулиці Расіна –

           Призначення, мементо і святий наказ.

                                (Н.Лівицька-Холодна.  “Сім літер...”)       

2.      Епіфора (повторення однакових слів, виразів, звукосполучень у кінці речень, рядків чи строф): 

Душно і хмарно,

Важко бурливий час!

Чи гинуть марно,

Щоб світ не знав о нас?                             

Йти в небезпечний бій

Чи гнутись плазом?

Друже сердечний мій,

 Ходімо разом!                                                                                                

Щастя не ждімо,

Щастя не де, а в нас!

К сонцю спішімо,

Хоч його промінь згас, -

Вдень буде знов ясніть

В правди і волі світ

Ходімо разом!

         (І.Франко. І.Корженкові.  Із циклу “Знайомим і незнайомим”)          

3.      Паралелізм  (паралельне зображення двох (і більше) явищ у схожих синтаксичних  конструкціях):  

                         а) Вітре теплий, брате мій,                  

    Чи твоя се мова?

    Чи на гірці світляній

    Так шумить діброва?

    Травко, чи се, може, ти

    Втішно так шептала,  

Що з-під криги мертвоти

Знов на світло встала?

Чи се, може, шемріт твій,

Річко, срібна ленто,

Змив мій смуток і застій?

Vivere memento!  

        (І.Франко. “Vivere memento!” – “Пам’ятай, що живеш!”)

                          б)     …То не сива зозуля кувала,

    Не дрібна птиця щебетала,

    Не у борі сосна шуміла, -

    То бідна вдова

    У своєму дому

                               З своїми дітьми гомоніла...  (Народна дума) 

в) На небі сонце – серед нив я. (М.Коцюбинський)

4.      Антитеза  (протиставлення протилежних життєвих явищ, понять, почуттів, думок, людських характерів):

а) Трудно навіть розказати,

     Що за лихо стало  в краю, -

     Люди мучились, як в пеклі,

      Пан втішався, мов у раю...

      Пан гуляв у себе в замку,

      У ярмі стогнали люди,

             І здавалось, що довіку

             Все така неволя буде...

   “В мужика землянка вогка,

   В пана хата на помості;

   Що ж, недарма люди кажуть,

   Що в панів біліші кості! 

     У мужички руки чорні,

     В пані рученька тендітна;

     Що ж, недарма люди кажуть,

     Що в панів і кров блакитна..!” 

                          (Леся Українка. Поема “Давня казка”)

б) Бо твій патріотизм

     Празнична одежина,

     А мій – то труд важкий,

     Гарячка невдержима.

                                                                           (І.Франко)

5.      Градація  (нанизування виразів з усе зростаючим чи спадаючим значенням): 

а) Отак, куме, і наш лях 

    З русином мудрує:

    Тут настопче, там уріже,

     Ніде не дарує.

     Тут притлумить, припече,

     Заплює, зогидить.

Та ще й злий, що з тої праці

Та добра не видить.

“А най, - каже, - тую Русь

Трясця покоцюбить –

І б’ю її, й печу її,

Й ще мене не любить!” 

                               (І.Франко. “Майстер Свирид”) 

                         б)  ...Латану свитину з каліки знімають,

                               З шкурою знімають... 

                                            ...а сина кують,

                              Єдиного сина, єдину дитину,

                              Єдину надію! – в військо оддають!  

                                                    (Т.Шевченко. Поема “Сон”)

6.      Інверсія  (незвичайне розміщення слів у реченні з метою виділення найбільш значущого слова; перевертання, переставлення. Звичайно підмет стоїть перед присудком, означення – перед означуваним словом і т.д. Коли переставляється слово з його звичайного місця на інше, воно стає більш помітним, підкреслюється його значення і звучання в контексті):     

а) Гріє сонечко!

    Усміхається небо яснеє,

    Дзвонить пісню жайвороночок,

    Затонувши десь в бездні-глубіні 

    Кришталевого океану...  (І.Франко. “Гріє сонечко”, з циклу “Веснянки”)   

б) Була весна весела, щедра, мила,

           Промінням грала, сипала квітки,

    Вона летіла хутко, мов сто крила,

           За нею вслід співучії пташки!  (Леся Українка. “Давня весна”)

7.      Еліпсис  (пропуск у реченні слова чи словосполучення, зрозумілого з контексту): 

У час світань погожих – світанкова 

І вечорова – вечором. В жнива –

Вона зоветься зерниця, житянка,

У темну ніч – стожарниця вона,

Над росами – то росянка, ясиня,

Провісниця, віщунка – у біді,

В людськім коханні – вірниця...  (А.Малишко)  

8.      Риторичне звертання (це підкреслене звертання до кого-небудь або чого-небудь):

                           Палій:  Січовики! За кого люто

                                        Ви кров братерськую ллєте?.. 

                                        Як сміли Бога ви забути,

                                        Кому народ продаєте?!. 

                                        Ви ж не перевертні, а люди!

                                        Сини мої! Чи ви зі мною? 

                          Січовики:  З тобою, батьку, ми з тобою!

                                             Змії ми голову зсічем! 

                          (В. Сосюра. Поема “Мазепа”)

9.      Риторичне запитання  (це запитання, яке ставиться не для того, щоб одержати відповідь, а для того, щоб привернути увагу слухача):

а) Хто б то задурно своє віддавав?

    Їх би послухав – нічого б не мав,

    Сам би, зігнувшись до бруку,

    Мусив простягувать руку.      

(М.Рильський. “Страйколам”)     

б) Хто може випити Дніпро,

    Хто властен виплескати море, 

    Хто наше злото-серебро 

    Плугами кривди переоре,

    Хто серця чистого добро

    Злобою чорною поборе? 

 (М.Рильський. “Слово про рідну матір”)   

10.  Повтор (сприяє запам’ятовуванню основної думки, підвищує переконливість промови): 

А) асонанс (повторення однакових голосних; наприклад, а, о):     

   

Вітер в гаї нагинає

    Лозу і тополю,

    Лама дуба, котить полем

    Перекотиполе.

    Так і доля: того лама,

    Того нагинає; .

     Мене котить, а де спинить,

     І сама не знає... 

                                    (Т.Шевченко. “Мар’яна-черниця”)  

Б) алітерація (повторення однакових приголосних, наприклад, р):

   а)           Страшний суд

    Ляхи в Україну несуть –

    І заридають чорні гори.  

                                (Т.Шевченко.Поема“Гайдамаки”)

      б) Недорізаним звіром вітер

       Проридає в страшний простор.   

                             (Є.Маланюк)

                       В) найпростіша поетична фігура – повторення певних слів, що збільшує їх значення в контексті, посилює їх емоційний вплив:

          Гомоніла Україна,

          Довго гомоніла,

          Довго, довго кров степами

          Текла-червоніла.     

                       (Т.Шевченко. Поема “Гайдамаки”)

11.  Перехрещення  (перехресне розташування чотирьох членів речення, що увиразнює вислів):

а) Ці плани легко скласти,

    але важко виконати.

12.  Ланцюжок  (це коли зміст однієї ланки думки розгортається, уточнюється, підсилюється наступними):

                           “Кому належить Берлін, тому належить Німеччина,

                           кому належить Німеччина, тому належить Європа”.    (Г.Жуков) 

13.  Гра слів (окраса виступу, завжди подобається слухачам):

“Ми хочемо не одержавлення людей, а олюднення держави” (Хеусс)

“Ми не боїмося ніяких переговорів, але ми ніколи не вестимемо переговори через страх”.                      (Д.Кеннеді)

14.  Вставка  (зауваження, що робиться побіжно, для привернення уваги слухачів):

а) І, зарані знаючи рішення бюро, я вклав руку в кишеню піджака, що біля серця.

    Всі пополотніли... (Думали, що в мене зброя).

    І, коли я з кишені витяг партквиток,  всі раптом і з полегшенням зітхнули. 

                                                                                   (В.Сосюра. “Третя Рота”)  

б) Тут уже (з пісні слова не викинеш) в таку спокійну нашу бесіду почали вскакувати, з нашого (признаємось) боку, слова, що їх аж ніяк не можна на папір навести... Нехороші почали слова вскакувати...  

                                                                       (Остап Вишня. “Так ми ж народ тьомний”)

15.  Передмова  (зауваження, фраза щодо подальших намірів промовця): 

а) Зараз я наведу вам аргументи...

б) Ви здивуєтесь, дізнавшись про такі факти... 

                 24. Попередження   (формулювання можливих заперечень, висунутих виступаючим тез                                                             і їх спростування, що підсилює аргументацію промови).               

II.   Тропи

1.      Епітет  (художнє означення, що виділяє в зображуваному якусь характерну рису чи ознаку, індивідуалізує та викликає певне ставлення до нього):

а) Мати наша – сивая горлиця.

    Все до її серденька горнеться:

    Золота бджола – намистиною,

        Небо – празниковою хустиною,

        Сивий дуб – прокуреним      прадідом,

        Білочка – мальованим пряником,

 Жура-журавель над криницею –

Чистою сльозою-водицею,

А земля – пшеницею ярою,

А літа – замисленим явором,

Що із сорок першого журиться:

“Де ж це, молодице, твій суджений?”

         Місяць –непоколотим золотом,

         А береза – вранішнім солодом,

         Хата – ластівками над стріхою,

         А туман – вдовиною втіхою.

         Крашанкою – сонечко в миснику...

        А вона до всіх до них – піснею.

                          (Б.Олійник. “Мати наша – сивая горлиця”)    

б) Найогидніші очі порожні,

     Найгрізніше мовчить гроза,

 Найнікчемніші дурні вельможні,

 Найпідліша брехлива сльоза.

                              (В. Симоненко)

2.      Порівняння  (зіставлення двох (і більше) явищ, предметів чи дій, щоб пояснити одне з них за допомогою іншого чи інших):

а)  Ростуть дуби, купають в небі віти, 

     А навкруги, немов веселі діти, 

     Дубки та липки зводяться рясні...

                       (М.Рильський. “Маркові дуби” – на хуторі І.Карпенка-Карого “Надія”                                                             на Кіровоградщині – дуби Марка Кропивницького) 

б) Як парость виноградної лози,

     Плекайте мову...  

                                 ...Немає 

     Мудріших, ніж народ, учителів;

     У нього кожне слово – це перлина,

     Це праця, це натхнення, це людина.

                                     (М.Рильський. “Мова”)

в) Яйце розіб’є, білком помаже,

    На дерев’яну лопату – та в піч,

    І тріскотітиме іскрами сажа –

    Мініатюрна зоряна ніч.

г) В неділю раненько зозуля кувала,

    Ой то не зозуля, то рідная мати,

    Вона проводжала сина у солдати.

                      (Нар. пісня)    (В цих рядках – негативне порівняння).

3.      Метафора  (слово чи словосполучення, що вживається в переносному значенні на основі подібності двох предметів чи явищ  в певному відношенні):

а)   Як перший грім, мов колесо веселе,

       Прокотиться над лісом весняним

       І залишить гроза блакитний дим,

       А по долинах вогку млу простеле;

             Як хмарки, мов Колумба каравели,

             На обрії розтануть голубім, -

             Зітхнуть поля всі подихом одним,

             Гілля на липах оживе дебеле,

      Легка бджола за взятком полетить,

      Трава збагне, що треба зеленіть...     

                 (М.Рильський.   “Перший грім”)

б)  Замовкло поле стоголосе

     В обіймах золотої мли.    

                       (М.Рильський)

      (Метафора замовкло поле є персоніфікацією, оскільки «оживлює» поле. Можна сказати, що в цих рядках автор створює розгорнуту метафору, до складу  якої входить і персоніфікація, і епітети (поле стоголосе, золота мла), і яка, у свою чергу, творить поетичний образ поля).

в) Моя душа, немов черешня,

    Понад снігами зацвіла.

г) І вся в гірляндах, як індійська жриця,

    весна ряхтіла в іскорках роси.  

 (Л.Костенко)   (Розгорнута метафора)

ґ) Давно душа подружена з піснями –

    І виться б їм над ночами і днями,

    Але мудріш од співу німота…        

(О.Стефанович)

д) Сміються, плачуть солов’ї

     і б’ють піснями в груди…     

(О.Олесь)

4.      Метонімія  (слово або вираз, що вживається в переносному значенні на основі зовнішнього або внутрішнього зв’язку між двома предметами чи явищами):

а)  Гримить Дніпро, шумить Сула,

     Озвались голосом Карпати

     І клич подільського села

     В Путивлі сивому чувати.

     Чи словом зборкати орла?

     Чи правду кривді подолати?      

(М. Рильський. “Слово про рідну матір”)

                      б) Прислухайтесь, як океан співає –

                           Народ говорить. 

                                        (М.Рильський. “Мова”) 

                      в) Дивлюсь, ще кволий, у вікно:

                          Як тепло люди метушаться!

    Мов підкріпляюче вино,

    По жилах міста ллється праця.

                  (М.Рильський. “Одужання”) 

5.      Синекдоха  (різновид метонімії, утворений перенесенням значення з одного явища на інше за ознакою кількісного співвідношення між ними – найчастіше вживання однини в значенні множини):         

         

             а) І в час лихий в бою тяжкому

     Тут люди слали трудові

     Привіти Мінську лісовому

     І зоревінчаній Москві...

б) І волю всенародну Конєв

     Приніс у Прагу в світлий дар.

в) Іди ж дорогою одною,

    Де хижий терен не росте,

    І трудівницькою рукою

    Будуй майбутнє золоте...

           (М.Рильський. “Прага”)  

6.      Персоніфікація  (вид метафори, полягає у наданні предметам, явищам природи та поняттям властивостей людини, олюднення їх; часто використовують у байках, казках і легендах, де тварини, рослини і неживі предмети, як і люди, мислять, розмовляють, здійснюють певні вчинки; на відміну від уособлення - оживлення): 

а) ...Як пісні його

    По-чеському до чехів говорили!          

           (М.Рильський. “Бедржіх Сметана”)

б) Проти ворожої навали,

    Проти німецького ярма

    Стіною чехи повставали,

    І правда їх вела сама.                         

               (М.Рильський. “Прага”) 

в) Йде зима й бескидами гуде.

г) Реве та стогне Дніпр широкий,

    Сердитий вітер завива…

         І блідий місяць на ту пору

         Із хмари де-де вигляда…                 

(Т.Шевченко. «Причинна»)

                7. Уособлення   (різновид метафори – перенесення властивостей живих істот на                 предмети, явища природи і навіть на абстрактні поняття, оживлення їх):  

а) Ніч темна людей всіх потомлених скрила

    під чорні широкії крила.             

(Леся Українка. “Досвітні огні”) 

б) “Сон налягає. Кладе маленьку лапу на очі і на лице і шепче до вуха: спи...” 

                                                                                               (М.Коцюбинський)     

                     в) Закохався вітер у дівча русяве,

                         Виніс її із колиби і на хмару поклав.        

                                  (Д.Павличко.)

8.      Алегорія  (інше говорю – інакомовлення; троп, у якому абстрактне поняття яскраво передається  за допомогою конкретного образу; в казках про тварин: вовк уособлює жадібність і тупість, лисиця – хитрість і підлабузництво, заєць – боягузтво, осел – упертість і тупість тощо; в байках, притчах, прислів’ях, назвах творів): 

а) Роман Панаса Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” – воли  -  це алегоричний образ селян;  воли не ревли б, якби у них були повні ясла; так і селяни: вони не ремствували б, не бунтували б, якби у них була земля, жили щасливо.

б)  “Каменярі” – це “алегоричний образ громади працівників, що спільною важкою працею ламають скелю для промощення дороги” (Франко, XVI, 1955, 401). 

в) Лисичка подала у суд таку бумагу:

     Що бачила вона, як попелястий Віл

     На панській винниці пив, як мошенник брагу,

     Їв сіно, і овес, і сіль.     

                      (Є.Гребінка.)

9.      Гіпербола  (перебільшення розміру, сили, значення певного явища, щоб надати                зображуваному виняткової виразності, загостреності) (художнє перебільшення):

а)                  В тім гаю,

     У тій хатині, у раю,  

     Я бачив пекло...                    

(Т.Шевченко. “Якби ви знали, паничі”)

б) А сльоз, а крові? Напоїть

    Всіх імператорів би стало

    З дітьми і внуками, втопить

    В сльозах удов’їх. А дівочих

    Пролитих тайно серед ночі!

    А матерніх гарячих сльоз! 

    А батькових, старих, кривавих!

    Не ріки – море розлилось,

                          Огненне море!

                                 (Т. Шевченко. Поема “Кавказ”)

в) Море усмішок.

10.  Парадокс  (оксюморон) (оксиморон)  (несподівана, дивна суперечність; міркування, яке і доводить певне положення, і заперечує його):

а) Безсмертен, хто прийшов у світ як первоук,

    І міццю генія піднісся до вершини...

   Стократ загинувши, повік він не загине!

                   (М.Рильський. “Два сонети про Горького”)

б) А потім – тиша чорна залягла,

    І жоден звук стозвукової землі

    Не міг крізь неї променем пробитись. 

(М.Рильський. “Бедржіх Сметана”)

в) Я дуже сміливий: я не боюсь нікого

            Слабого; 

    За правду битися готов я до загину 

            З-за тину.             

              (В. Cамійленко. “Сміливий чоловік”)

г) Палає синім льодом шлях.

д) Сміються, плачуть солов’ї

     і б’ють піснями в груди…     

                   (О.Олесь.)

11.  Перифраз(а)  (називання предмета або явища не прямо, а в формі опису їхніх істотних і характерних рис та ознак):

а)  Великий Каменяр                (це Іван Франко).

б)  Великий Кобзар                  (це  Тарас Шевченко).  

в)  Не будь тою людиною, що догори щетиною.

                      г) Сатиричний вірш В. Cамійленка “Дума-цяця” є перифразом відомої в народі пісні

                            Д.Банковського  “Ґандзя”.   

                      ґ)  Даремно ти шукаєш молоду –

                           За тебе я вінок її розвив.

                                       (Ольшанський звертається до Івана Свічки).   

                      д) Чи викинути серп і йти байдикувати,

                           Чи долю проклясти  за лютий недорід

                           І до сусід пристать наймитувати

                           За пару постолів і шкварку на обід?   

                     

                     е)   Хай тим стане оце за диво,                  

                          Хто під регіт і плач жоржин

                          Йде косить поетичну ниву,

                          Позичаючи мозку в машин.                              

                                     (В.Симоненко)

12.  Іронія  (прихована насмішка, коли про когось чи про щось говориться начебто в позитивному тоні, а мається на увазі протилежне; глузування):

Рина. - ...Ой, Улюню! Молю тебе, благаю – закохай! 

Уля схвильовано: -  Ну як я почну, чудійко ти? Сама знаєш, який він серйозний, ще й український. Ну як до його підступитися? З якого боку?

-          З якого?

-          Так. 

-          З українського. 

-          Не розумію. Як це?

-          А так, що тільки з українського.

                      Уля подумала:   - Ти, я бачу, Рино, дурна. Та в нього ж іншого боку нема, а ти кажеш: тільки з українського. Він же з усіх боків український. 

                                                                                               ( М.Куліш. “Мина Мазайло”)      

Повторіть параграфи 4-6.
Виконайте вправи 48, 63, 68.
Повторити розділ "Фонетика" до ЗНО